Розповідайте їм стільки, скільки доречно. Діти, яким нічого не кажуть, вигадують щось гірше й помічають, що дорослі налякані. Дитину заспокоює не відсутність проблеми, а знання того, що в дорослих є план і що в цьому плані є місце для неї.
Що сказати. Що іноді трапляються надзвичайні ситуації; що в нас є план; що в плані ось де ми зустрічаємося, ось хто вас забирає, ось номер. Коротко повідомте факти доступною їм мовою, а потім — звичайне життя.
Дозвольте їм запитувати й відповідайте чесно. «Я не знаю» — цілком прийнятна відповідь. «Я не знаю, і ось кого ми могли б запитати» — ще краще.
Картка в сумці з їхнім ім’ям, ім’ям одного з батьків і контактним номером, щоб дорослий, який їх знайде, міг діяти.
У самій сумці: одна знайома річ. Іграшка, книжка, ковдра. Це не сентиментальність — знайомий предмет помітно заспокоює налякану дитину, а спокійніша дитина в більшій безпеці.
Повідомте школі, хто може їх забрати. Зробіть це до того, як це стане необхідним; школа не віддасть дитину особі, якої немає в списку, належним чином.