Кожен опублікований протокол щодо документування цих злочинів починається з одного й того самого принципу, і це не формальність.
Людину, яка дає вам свідчення, можуть убити за це. Імена, обличчя, місцезнаходження, номерні знаки транспортних засобів, сам факт того, що хтось узагалі з вами розмовляв. Запис, який ідентифікує свідка на окупованій або спірній території, — це запис, який може бути використаний проти нього тим, хто його знайде.
Запитайте, перш ніж записувати людину. Поясніть, хто ви, для чого можуть використати матеріал, хто зрештою може його побачити, і що ви не можете пообіцяти, що його ніколи не побачать. Згода, надана без цього, не є згодою.
Не опитуйте повторно травмовану людину, щоб отримати кращу версію. Повторні розповіді про одну й ту саму травму завдають шкоди людині та доказам: невідповідності, що виникають під час повторного переказу, згодом використовують, щоб дискредитувати її.
Не обіцяйте того, чого не можете забезпечити. Ні кримінального переслідування, ні компенсації, ні захисту, ні того, що будь-кого коли-небудь притягнуть до відповідальності.
Не збирайте того, що не можете захистити. Матеріал на незашифрованому телефоні на контрольно-пропускному пункті — це матеріал у чужих руках. Якщо ви не можете його захистити, подумайте, чи варто вам узагалі його зберігати.
Джерела. UN Office of the High Commissioner for Human Rights, Berkeley Protocol on Digital Open Source Investigations, https://www.ohchr.org/ ; OHCHR, Minnesota Protocol on the Investigation of Potentially Unlawful Death, https://www.ohchr.org/sites/default/files/Documents/Publications/MinnesotaProtocol.pdf ; Eurojust and the Genocide Network guidelines.