Спочатку повідомте про це компетентні органи, і зробіть це якомога раніше. У разі надзвичайної ситуації для зниклої особи не передбачено жодного строку очікування, а офіційні канали пов’язані з лікарнями, притулками та реєстраційними списками.
Запишіть відомі вам відомості, поки їх пам’ятаєте. Повне ім’я, дату народження, у що людина була вдягнена, де й коли її бачили востаннє, будь-які медичні стани або лікарські засоби, а також недавню фотографію. У стані стресу ці подробиці можуть стертися з пам’яті протягом кількох годин.
Перевіряйте офіційні списки, а не лише соціальні мережі. Лікарні, центри прийому та притулки реєструють прибулих, а національні органи влади й визнані гуманітарні організації здійснюють розшук членів сім’ї.
Будьте обережні з публічними зверненнями. Іноді вони є правильним рішенням і водночас мають реальні наслідки: публікація повідомлення показує, що хтось перебуває сам або в уразливому становищі, приваблює людей, які можуть цим скористатися, і її неможливо відкликати після поширення. Подумайте, яку інформацію вона розкриває, і надавайте перевагу офіційним каналам, якщо вони доступні.
Зберігайте інформацію в одному місці. Записуйте, з ким ви зв’язувалися, коли саме та що вам повідомили. Під час пошуку, який триває понад один день, саме цей запис допомагає не обстежувати ту саму місцевість п’ять разів.